Шо ж вы, сволочи *ские, такую страну загубили? Люди за неё свои жизни отдали, а вы...

— Товаришу молодший лейтенант, бачив би ти нас, коли ми тільки вступали на
Україну... Весною це було, на світанку... В грязюці по пояс, голодні, виснажені.
Подумати тільки: Україна... два роки не бачили її, два роки тільки чули, як вона
стогне, та бачили здалеку, як вона горить. А тут тобі кінчається Курщина, і вже
за радгоспом, знаємо, Україна. Не спали перед тим кілька ночей, їли самі буряки,
а де й сили взялося! Штурмом захопили радгосп, балку перелетіли на крилах. «Оце,
— гукає комсорг Ярославцев, глянувши на карту, — уже Україна!» Скільки було нас
там, різні нації — і сибіряки, і таджики, і українці, і білоруси — всі, як один,
впали навколішки,поцілували землю... І, повіриш, заплакали ми, як діти."...