Патриот ли Левко Лукьяненко?

Левко Лукьяненко против евреев и других «цветных»

7 августа 2009 года на так называемом расширенном заседании общественного совета музея Герой Украины Левко Лукьяненко распространял листовки антисемитского содержания.

Шановний українцю!
В Україні українців 80%. Україна — це наша земля, країна роду нашого. В Україні є приблизно 12% росіянів, 0,2% євреїв, інших національних груп приблизно 7%, а у вищому законодавчому органі — Верховній Раді України українців менше третини, а решта переважно євреї. Несправедливо, коли парламент української нації за національним складом переважно не український, а єврейський. Вони прибрали собі українські прізвища і наш довірливий виборець своїм виборчим бюлетенем надав їм депутатський мандат. Несправедливо, коли національні меншини стали більшістю в українському парламенті, бо цим українську (титульну) націю позбавили свого законодавчого органу, який узаконив привласнення нацменшинами непропорційно великої частки української економіки і дбає не про українців, а про цих нескромних інородців. Тільки український склад парламенту буде дбати про Україну і українців.
Українцю! Українко! Наповни парламент українцями!
Для цього вивчай біографії кандидатів у президенти, у народні депутати Верховної Ради України, у депутати інших рад та кандидатів на міських голів і голосуй за українців!
Пам’ятай! Україна твоя споконвічна Батьківщина. Про неї нікому дбати, окрім самих українців!
У твоєму виборчому б’юлетені — доля України!

Левко Лукьяненко ждёт, когда мы повыздыхаем

— Чому ж тоді стільки українців ще не готові проститися із радянським минулим? Дехто за ним сумує, прагне повернути час назад…
— Річ у тім, що людина може засвоювати нові знання лише до 40-45 років. Далі живе на основі здобутих знань. В сучасній Україні близько 12 мільйонів пенсіонерів, вихованих в Радянському Союзі. Вони згадують нині лише те, що було добрим і світлим за часів їхньої молодості. Можливо, і справді серед тих людей збереглося більше таких, що були пристосовані до комуністичної окупації. Під тиском спогадів свого безтурботного життя в СРСР, вони не спроможні зрозуміти людського життя. Вони розуміють лише рабське існування, коли раб забезпечений і житлом, і їжею, і стайнею.
… Перепрошую, але єдине від них спасіння – дочекатись, коли вони поздихають і перестануть каламутити голови нормальних людей. Виявляється, навіть у ХХІ столітті нація мусить пройти довгий шлях, аби здобути істинні знання, переосмислити своє буття і звільнитися від комуністичної скверни повністю.
З інтерв’ю Левка Лук’яненка для газети «Експрес»
Из выступления Л.Лукьяненко на расширенном заседании
актива музея 7 августа 2009 года в Городне:
Ми не маємо право називати Вітчизняною війною Другу світову війну. Ми не могли захищати Батьківщину. Бо ми Вітчизни не мали. Німці не оголошували війну Україні.
Левко Лукьяненко не признаёт Дня Победы
08.05.2008, 02:11 — «Дело»
Радянська армія — це була армія окупаційна… Російська імперія як загарбник України зміцнювала колоніальне ярмо на шиї української нації.
З іншого боку, українська нація складається не лише з людей покірних, але й з людей національно свідомих, які боролися за самостійність України. Такі люди і входили до лав Української повстанської армії.
… В Україні був окупант, який застосував більшу силу і мобілізовував людей до своєї армії, примушував воювати за свої, а не за українські інтереси.
… Перемога російської імперії над німецькою означала, що Росія розширила свою територію та посилила ярмо над українською нацією. Тому я співчуваю людям, які воювали і тепер хваляться, що вони перемогли 9 травня 1945 року, бо вони були виховані в умовах тотальної цензури і контролю за мисленням. Вони не знали, хто є Україна, бо її не можна було знати.

Левко Лукьяненко против смешанных браков

Левко Лукьяненко считает, что русские — неевропейский народ, а «империя массово завозила московитов в Украину для размывания генетического кода украинцев», против распространения российских и еврейских СМИ, против присутствия русского языка на Украине, против назначения русских на государственные посты (в частности против назначения русской Раисы Богатырёвой на пост главы СНБОУ), против браков украинок с представителями других рас (в противном случае она обязана уехать с Украины), против миграции на Украину «цветных».

Левко Лук’яненко:
Цивілізаційний вибір України
Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик ПЕРСОНАЛ
http://www.personal-plus.net/276/3382.html
№ 24 (276) 24-30 червня 2008 року
Імперія продовжувала геноцид наказом 1944 року про виселення всіх українців у Сибір, голодомором 1946 — 1947 р.р. та масовим вивезенням українців із західних областей у холодні сибірські простори. Масово завозила московитів в Україну для розмивання змішаними шлюбами генетичного коду українців.
Хто винен?
Винен кожен українець і українка, які мовчки терплять російську мову та чужі звичаї.
…Чи хочемо ми, українці — люди білої раси — стати іншими, ніж були досі, наприклад, чорними, жовтими, червоними?
Випадки шлюбу українок з представниками інших рас свідчать про те, що не всі дорожать своєю білою расою, тому виголошую власну позицію: я всією душею виступаю за збереження українців як білої раси і категорично проти перетворення української нації на націю чорних, коричневих, сіро-буро-малинових!
Українець (українка) має право одружитися з представником (представницею) кольорової раси, однак зобов’язаний (зобов’язана) виїхати з Батьківщини, відповідно позбавившись громадянства України.
Левко Лук’яненко

Патриот ли Левко Лукьяненко?

Вот Деникин, пожалуйста. Он ненавидел большевистскую власть, воевал, потерял родину. Когда к нему пришли от власовцев, чтобы получить благословение его авторитетом, он воскликнул: «Я воевал с большевиками, но не с русским народом! Если бы мне дали должность генерала Красной армии, вот уж я немцам бы показал!»
Почему Рахманинов, который вообще был почвенник, глубоко верующий человек, революцию как доктрину не принял сразу — эмигрировал, потерял родину, но ведь умер от ностальгии, по признанию его друзей, в 1943 году, когда немцы рвались к Курску? Он давал концерты по всем Соединенным Штатам, играл до изнеможения, извел себя до болезни и деньги стал пересылать Сталину. Он что, не знал, что режим — репрессивный, что в лагерях сидят люди, что нет свобод, церкви закрыты, хотя они в это время начали открываться?
Звать заграницу в помощницы всегда и везде считалось дурным тоном. Никогда американец не попросит у немца поддержки в борьбе со своим государством.
Но у нас возможно и не такое.

Громадський діяч Левко Лук’яненко:
"Радянська армія — це була армія окупаційна"

08.05.2008, 02:11 — «Дело»
Радянська армія — це була армія окупаційна… Російська імперія як загарбник України зміцнювала колоніальне ярмо на шиї української нації.
З іншого боку, українська нація складається не лише з людей покірних, але й з людей національно свідомих, які боролися за самостійність України. Такі люди і входили до лав Української повстанської армії.
… В Україні був окупант, який застосував більшу силу і мобілізовував людей до своєї армії, примушував воювати за свої, а не за українські інтереси.
… Перемога російської імперії над німецькою означала, що Росія розширила свою територію та посилила ярмо над українською нацією. Тому я співчуваю людям, які воювали і тепер хваляться, що вони перемогли 9 травня 1945 року, бо вони були виховані в умовах тотальної цензури і контролю за мисленням. Вони не знали, хто є Україна, бо її не можна було знати.

Депутатам Городнянської райради
Чернігівської області
Героя України,
академіка Академії Вищої школи України, автора Акту проголошення незалежності України,
Почесного громадянина м.Городні
Лук’яненка Левка Григоровича

Шановні депутати!
На ваш розгляд поданий депутатами Хмеленком М.П. та Бабаєвим М.П. проект рішення «Про відновлення Городнянського районного історико-краєзнавчого музею».
Позаяк у проекті та записці є висловлювання про мене, які не відповідають дійсності, то вважаю за необхідне довести до вашого відома наступні зауваження.
Перше. Експозиція 1917-1992 років нібито не відповідає історичним фактам. Автори не наводять факти, що не відповідають історичній правді, тому це голослівна заява і як така що не може бути підставою для прийняття рішення.
Друге. Тюремна камера справді «не може бути окрасою музею», але історико-краєзнавчий музей — це не картинна галерея і його завдання не прикрашати життя, а показати його історичну правду.
У камері сидів не тільки я.
Шановним Хмеленку та Бабаєву можуть розповісти городнянці про Городнянську тюрму і як перед Другою світовою війною арештовували громадян Городнянщини і за два тижні чи за місяць їхні трупи вивозили по дорозі на Горошківку і на краю лісу закопували. Навіть лінилися закопати як слід, і влітку сморід приваблював туди собак.
Я не проти камеру в музеї зробити за взірцем Городнянської тюрми, але в неї обов’язково треба буде покласти реєстр знищених московською окупаційною комуністичною владою всіх її жертв з Городнянщини.
Третє. Чи має гетьман Хмельницький, полковник Небаба, гетьман Лівобережної України Многогрішний відношення до Городнянського району? Мають. Масштабність їхньої діяльності стосується всієї України і в тому числі Городнянського району.
Я державний діяч і політик республіканського масштабу. І коли Верховна Рада України ухвалила мною написаний Акт проголошення незалежності України, то це стосується і Городнянщини.
...ч.2.п.З. «Визначити рівнозначну площу» означає визнати однозначність послуги Україні і тих, хто боровся за її незалежність і тих, хто зміцнював на її шиї колоніальне ярмо.
Четверте. Щодо науково-методичної ради, то вона має бути науковою і методичною, а не цензурним комітетом, бо цензуру Конституція України заборонила.

Шановні депутати!
Я розумію ідеологічні труднощі, що виникають з приводу змісту діяльності історико-краєзнавчого музею Городнянщини, тому пропоную доручити голові районної ради Верхуші О.І. організувати розширений круглий стіл, чи конференцію, чи дискусію з участю, з одного боку депутатів райради, а з другого боку приїхав би я, можливо Левко Бирюк чи ще хтось із народних депутатів чи хтось із чернігівської обласної «Просвіти». І хай на цьо
Лживый Левко Лукьяненко

Наприкінці червня 1994 року, напередодні першого туру президентських виборів, у районному Будинку культури відбулась зустріч з відомим правозахисником (так принаймні його іменували у розклеєних по всьому місту оголошеннях) Л.Лук’яненком. Можна, звичайно, по-різному ставитись до діяльності Л.Лук’яненка. Та неможливо заперечувати, що за свої принципи він багато років відсидів за ґратами. Проте я не ставлю метою оцінювати його антирадянську діяльність до 1990 року, оскільки не бачив виготовлених ним «ворожих» документів, які б гадили демократичні основи радянського суспільства.

Для чого ж тоді приїжджав у Городню голова виборчого демократичного об’єднання «Україна» Л.Лук’яненко? А ось для чого. Виявляється, його турбує «невисокий рівень національної свідомості», що «зловредні комуністи» провели до Верховної Ради України багато своїх кандидатів. Тому пропонує змінити Закон про вибори народних депутатів України. Так, на його думку, кандидат має внести заставу у 20 середніх місячних заробітних плат. При цьому, якщо він набере менше 25 відсотків голосів виборців, застава не повертається. Так, мовляв, роблять у всіх демократичних державах. Його зовсім не турбує, що простій людині у випадку прийняття б такого закону ніколи не потрапити до Верховної Ради.

Не можу погодитись і з закликом Л.Лук’яненка до найрішучіших дій. А це значить, що УРП повернулась до старих випробувальних методів тиску на владу — мітингів, демонстрацій, пікетувань тощо. Дратує Лук’яненка й те, що «в усій великій Україні на кожному кроці стоять образи комуністичних вождів, серпи й молоти, п’ятикутні зірки, совітські герби». «Де подівся бойовий дух УРП? Чого не посадити було в авто групу республіканців з молотками, пилами, сокирами, гаками і не проїхатися по районах? Не хотіли чи боялись? Якщо не хотіли, то нічого и вважати себе патріотами».

Яку ж треба мати ненависть до Радянської держави, щоб вважати Леніна «людиною, яка своїм звірством перевершує в десятки разів самого Гітлера і прилюдно вимагати «скинути це опудало» (пам’ятник Леніну) і в Городні, що викликало протести городнянців і масове залишення залу, де проходила зустріч.

Не вдалось пану з Києва переконати земляків у «злочинній суті Московської комуністичної імперії». Явно ж неправда, що український народ завжди ненавидів москалів, соціалізм, комунізм і сталінізм, що Радянську владу любили лише злодії. І при цьому один з городнянців не втримався, щоб не нагадати Лук’яненку, що при Радянській владі можна було пристойно жити за найнижчий місячний заробіток — 60 карбованців. А щоб проіснувати зараз, доводиться їздить в Гомель, щоб там за продані особисті речі купити хоч щось з продуктів.

— Отож і вивезли всі продукти з України, — заперечив йому Лук’яненко!

Не переконав людей «український Сахаров» і в тому, що при громадській власності на засоби виробництва людина втрачає почуття господаря. Та й чи так це? Ніяких дивідендів ніхто не одержить ні з яких акцій. Адже які можуть бути дивіденди з підприємства, що несе величезні збитки? І нас не випадково попереджують, що вносячи ваучери в те чи інше підприємство, ми всю відповідальність беремо на себе. Ця ваучеризація політично вигідна антинародній владі, яка звільняє її від відповідальності за рівень життя народу. Мовляв, ми вам все роздали, а, значить, дали й шанс стати підприємцями. Які можуть бути претензії? Ще гірші перспективи.

Нас позбавляють заводів, фабрик, житла, землі. І не треба бути великим аналітиком, щоб зрозуміти, що як тільки кількість приватизованих квартир перевищить половину, з’явиться і податок на нерухоме майно, і плата за оренду землі, на якій стоїть будинок, і плата за енергокомунікації і т.д. Причому чим престижніший район, тим платити треба більше. Кому не під силу цей тягар, спочатку ввічливо попередять, а потім справу на них передадуть у суд і «наш найгуманніший суд» у відповідності із законом, запозиченим із «цивілізованого Заходу», за несплату боргів позбавить нас квартири.

Ми станемо чужими на своїй землі. Переконливий у цьому приклад — Російська Федерація. Чи вирішили там проблему соціальної справедливості ваучерна приватизація? Чи підвищила економічну ефективність підприємств? Хіба не чув Л.Лук’яненко про фінансовий крах таких промислових гігантів як ЗІЛ, ВАЗ, АЗЛК?

За всі труднощі сьогодення Лук’яненко перекладав вину на комуністів, у першу чергу, звичайно, з верховних ешелонів влади. До них відносить і Л. Кравчука — «комуністичного функціонера». Але всупереч же власній логіці збирається підтримати його і в другому турі голосування. Як тут не згадати заклик президії Соціалістичної партії до всіх виборців, прихильників О.О. Мороза: залишитись вірними переконанням і закреслити прізвища обох кандидатів.

Але особливо вичерпавсь Лук’яненко, коли на моє запитання, кому ж вірити, йому чи відомому дисиденту О.Зінов’єву, якого правлячі кола відносять до «червоно-коричневих» за несхвальну оцінку нових властей («те, що сталося після комунізму гірше, ніж було»), Левко Григорович відповів, що в Олександра Зінов’єва, на превеликий жаль, вийшов розум.

Микола Хмеленок

Опубликовано в газете «Новини Городнянщини» за 16.07.1994 года
Дополнен 2 года назад
Регистрируйтесь, делитесь ссылками в соцсетях, получайте на WMZ кошелек 20 % с каждого денежного зачисления пользователей, пришедших на проект по Вашей ссылке. Подробнее
После регистрации Вы также сможете получать 100 руб за каждую тысячу уникальных поисковых переходов на Вашу статью в блоге Подробнее